П`ятниця, 24.11.2017, 08:37
Приветствую Вас Гість | RSS

Відзначення 200-річчя Т.Г. Шевченка

Перший Всеукраїнський Шевченківський урок

Матеріали до проведення першого уроку, присвяченого 200-річчю

від дня народження Т.Г.Шевченка, у початковій та основній школі

 

Коротка біографія Т.Г.Шевченка

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії. Його батьки, що були кріпаками багатого поміщика В. В. Енгельгардта, незабаром переїхали до сусіднього села Кирилівки.

1822р. батько віддав його "в науку” до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики.

Після смерті у 1823р. матері і 1825р. батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був "школярем-попихачем” у дяка Богорського. Вже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборна пристрасть до малювання. Він мріяв "сделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром” і вперто шукав у навколишніх селах учителя малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця.

Наприкінці 1828 або на початку 1829р. Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані, яка дісталася в спадщину П. Енгельгардту. Восени 1829р. Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільно. У списку дворових його записано здатним "на комнатного живописца”. Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену і водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді художня натура. Ці риси "незвичайності” хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: "Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе”.

У Вільно Шевченко виконує обов'язки козачка в панських покоях. А у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки. Шевченка віддають вчитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Яна-Батіста Лампі (1775 — 1837), який з кінця 1829р. до весни 1830р. перебував у Вільно, або в Яна Рустема (? — 1835), професора живопису Віленського університету. Після початку польського повстання 1830р. віленський військовий губернатор змушений був піти у відставку. Поїхав до і його ад'ютант Енгельгардт. Десь наприкінці лютого 1831р. Шевченко у валці з панським майном помандрував до Петербурга.

У 1832р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах петербурзьких театрів.

У 1835р. з Шевченком познайомився учень Академії мистецтв І. Сошенко. Він робить усе, щоб якось полегшити його долю: знайомить з Є. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників. Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони 1838р. викупляють його з кріпацтва.

21 травня 1838р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів, одержує срібні медалі (за картини "Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці” (1840), "Циганка-ворожка” (1841), "Катерина” (1842)). Остання написана за мотивами однойменної поеми Шевченка. Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін., автопортрети).

Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837р. Пробудженню поетичного таланту Шевченка сприяло, очевидно, знайомство його з творами українських поетів (Котляревського і романтиків). Кілька своїх поезій Шевченко у 1838р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі "Ластівка”. Але ще до виходу 18 квітня. З'являються перші збірки Шевченка – "Кобзар”, 1840 р. та "Ластівки”, 1841 р.

Навчаючись у Академії мистецтв і маючи твердий намір здобути професійну освіту художника, Шевченко, дедалі більше усвідомлює своє поетичне покликання. Він пише поеми, драми, вірші.

Перша подорож Шевченка на Україну продовжувалася близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843р., поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин тощо). Спілкувався з селянами, познайомився з численними представниками української інтелігенції й освіченими поміщиками. На Україні Шевченко багато малював, виконав ескізи до альбому офортів "Живописна Україна”. Єдиний випуск цього альбому вийшов 1844р. у Петербурзі.

Весною 1845р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника знову повертається в Україну, де багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам'ятки, портрети й краєвиди. З жовтня по грудень 1845р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише багато творів.

5 квітня 1847р "за створення підбурливих і найвищою мірою зухвалих віршів” Шевченка було заарештовано, згодом призначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. На вироку цар Микола І дописав: "Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати”. Були заборонені й Шевченкові книжки. Всупереч цьому, з негласного дозволу безпосереднього начальства на засланні він зробив сотні малюнків і начерків — переважно пейзажів, а також портретів і жанрових сцен.

1 травня 1857р. було дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка з військової служби зі встановленням за ним нагляду і забороною жити в столицях.

У кінці березня 1858 р. Шевченко приїхав до Петербурга. Літературно-мистецька громадськість столиці гаряче зустріла поета. В останні роки життя він бере діяльну участь у громадському житті, виступає на літературних вечорах, стає одним із фундаторів Літературного фонду, допомагає недільним школам в Україні.

Влітку 1859 р. Шевченко відвідав Україну. Зустрівся в Кирилівці з братами й сестрою. Мав намір оселитися на Україні. Шукав ділянку, щоб збудувати хату. Та 13 липня біля с. Прохорівка його заарештували. Звільнили через місяць і запропонували виїхати до Петербурга.

У ці роки Шевченко багато працював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта, багато в чому збагативши його художньо-технічні засоби (1860р. Рада Академії мистецтв надала йому звання академіка гравірування). До активної поетичної творчості Шевченко повернувся не відразу: 1858р. у Петербурзі написав лише два вірші, 1859р. – 11 і велику поему "Марія”, а 1860р. – 32.

У січні 1860р. під назвою "Кобзар” вийшла збірка, яка складалася з 17 написаних до заслання поезій.

Заслання підірвало здоров'я Шевченка. На початку 1861р. він тяжко захворів і 10 березня помер. Похований був на Смоленському кладовищі у Санкт-Петербурзі Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прах на Україну і поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева.

 

Методичні рекомендації щодо висвітлення життєвого та творчого шляху Т.Г.Шевченка

При підготовці до уроку, присвяченого 200-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка, рекомендуємо користуватися новітніми літературознавчими матеріалами про митця. Адже впродовж десятиліть образ поета подавався неповно, обминалося його значення як національного генія-пророка. Сучасні шевченкознавці відкрили багато цікавих фактів не тільки в біографії поета, а й по-новому прочитали й проаналізували твори, уведені для текстуального вивчення в школі.

Учням буде цікаво почути відомості про родовідне дерево Т.Г. Шевченка. Правнук поета письменник Дмитро Красицький та правнучка Людмила Красицька в газеті «Літературна Україна» опублікували повідомлення, побудовані, як свідчать автори, на маловідомих фактах, під назвою «Гілки Шевченкового родоводу». Красицькі розповідають про кирилівського хлопця Івана, який разом з іншими односельцями ще три століття тому подався на Січ і став козаком. Він служив у Читинському полку, воював під Очаковом, ходив на чайках по Дніпру, брав участь у битві під Жовтими Водами... Скінчивши мандрівне життя, Іван повернувся до Кирилівки, одружився і, як пишуть автори, «підробляв ремеслом, якого навчився ще на Запоріжжі, шив людям чоботи. І за це, за тодішнім звичаєм, одержав на селі прізвисько Швець». Так за родом заняття родина предків Тараса Григоровича отримала прізвище, якому судилося в дещо зміненому вигляді уславити не тільки рід, а й державу Україну на весь світ. Відомо також, що обидва діди Шевченка – Яким Бойко (з боку матері) та Іван Шевченко (Грушівський, Швець) – мають козацьке походження.

Розповідаючи про життєвий шлях Т.Г.Шевченка та умови формування його світогляду, група треба акцентувати увагу й на тому, що батько майбутнього поета був людиною розумною та письменною, «не з бідного й не з темного роду». Надзвичайне враження на хлопця справляла церковна книга Мінея, яку читали вдома по святах та довгими зимовими вечорами.

Окрім того, учням треба розповісти й про те, що живим утіленням давноминувшини був дід Тараса по батькові, колишній гайдамака, також письменний чоловік. Саме дідові розповіді й пісні про Коліївщину та запорозьке козацтво-лицарство були колисковою для допитливої дитини. Шевченкознавці припускають, що без спогадів діда, без його справжнього інтересу до колишнього героїчного минулого свого народу, навряд чи з’явилися б «Гайдамаки» і славетний «Кобзар» Тараса Шевченка. До речі, у «Гайдамаках» про це сказано:

Бувало, в неділю закривши Мінею,

По чарці з сусідом випивши тієї,

Батько діда просить, щоб той розказав

Про Коліївщину, як колись бувало,

Як Залізняк, Гонта ляхів покарали.

Спираючись на цю інформацію, учитель може доводити школярам, що рід Шевченків у Кирилівці – стародавній, козацький. Поет сам шукав його корені, витоки, докопувався до джерел. Не випадково в його бібліотеці були книги з історії України, запорозького козацтва. Серед інших – літописи Самовидця, Григорія Грабянки, «Історія Русів» О.Кониського, «Богдан Хмельницький» М. Костомарова, «Чорна Рада» П.Куліша, «Сказание о гетьмане Петре Конашевиче-Сагайдачном» М.Максимовича, «Краткая история о бунтах Хмельницкого», «Южнорусские летописи» та багато інших творів і документів.

З учнями основної школи варто дослідити спогади сучасників про Шевченка та його епістолярій. Знаменно, що сучасники нерідко вбачали козака в ньому самому, відзначали в його вдачі риси, притаманні запорожцям. Наприклад, Іван Тургенєв у спогадах так малює портрет поета: «Широкоплечий, приземистый, коренастый, Шевченко являл весь облик козака, с заметными следами солдатской выправки и ломки...».

Учитель може надати таку інформацію: у листах приятелі та друзі часто називали Шевченка козаком, отаманом, гетьманом. На це звернули увагу в III відділі імператорської канцелярії. У протоколі допиту Т.Г.Шевченка 21 квітня 1847 року зафіксовано питання: «...почему в письмах своих они называли вас: первый – «Останній із Козаков», а второй – «Отамане наш»? Поет відповів, що не знає, чого його називають останнім із козаків, а що стосується звання «отаман», то, мовляв, йому його присвоїли учні Академії мистецтв, що він «был старше их летами». І тільки.

Насправді ж Шевченко був родом козак, а духом – запорожець, і це добре знали й відчували всі, хто спілкувався з ним. Як на духовного «отамана» чи, може, гетьмана дивилися на поета всі, кому небайдужою була доля України, всі, хто, як і великий Кобзар, мріяли бачити її вільною та незалежною.

Щоб краще осягнути життєві принципи та світоглядні позиції поета, необхідно ознайомити учнів із «Кобзарем» і «Щоденником» митця. На їх прикладах можна стверджувати, що для поета всі людські чесноти – козацького походження, навіть душа самого автора, за його ж висловом, «душа щира, козацького роду». У цілому ряді творів згадується цей образ.

Для Тараса Шевченка козак – чи не найвищий титул людини:

А що то за люде

Були тії запорожці –

Не було й не буде

Таких людей.

Але митець щиро вірить: «Прокинеться доля; козак заспіва» («Гайдамаки»), адже «не вмирає душа наша, не вмирає воля» («Кавказ»).

Учні повинні усвідомити, що вихований на дідових розповідях про козацьку вольницю Тарас Григорович не тільки пишався своїм корінням, а й прорік народу державність і незалежність у майбутньому. Так, на 115-ти сторінках першого видання «Кобзаря» жодним словом не обмовився про малоруське наріччя чи Малоросію, як було тоді прийнято офіційно. Він утверджував Україну, український народ.

Україно, Україно! Ненько моя, ненько! — звертається поет до рідної землі в «Тарасовій ночі».

В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну...

Привітай же, моя ненько:

Моя Україно!

Моїх діток нерозумних,

Як свою дитину, – рветься серце поета-патріота через тисячі доріг додому з далекої чужини у творі «Думи мої, думи мої…». Він вірить, що «понесе з України у синєє море кров ворожу» у «Заповіті». Будучи справжнім сином України, через віки промовляє до тих, хто кидає рідний край заради власних вигод у посланні «І мертвим, і живим...»:

Немає в світі України, Немає другого Дніпра...

Учитель має переконати учнів, що в «Кобзарі» поету вдалося створити збірний всеохоплюючий образ України. Він асоціативно з'являється в уяві читача не лише тоді, коли називається її ім'я, а й тоді, коли на сторінках цієї безсмертної книги з'являються наші національні символи: калина, тополя, явір, ясен, верба, барвінок... Доцільно дібрати цитатний матеріал із творів і прокоментувати його.

Необхідно звернути увагу, що особливе місце у творчості поета відведено образу Дніпра. М. Сумцов підкреслював, що це один «из самых главных и основных мотивов всей поэзии Шевченко. С Днепром в сознании поэта связывались исторические воспоминания и любовь к Родине... С Днепром поэт связывал идеал счастливой народной жизни».

Учням слід запропонувати охарактеризувати цей образ, цитуючи вголос рядки творів, щоб вони відчули й усвідомили правдивість тверджень дослідників. Так, шевченкознавці підрахували, що на сторінках «Кобзаря» більше 120-ти разів зустрічається цей образ і кожного разу в іншій іпостасі. То він широкий, наче море, коли на своїй спині несе запорозькі байдаки, то спокійно-лагідний, то збурений, то вдоволений, коли понад святою рікою українців ідуть козаки, щоб «з-за Дніпра широкого у степ погуляти». Дніпро для Шевченка не просто річка, це – жива, персоніфікована істота, «в якої веселочка воду позичає» та з «лугами заграває». Він «дід наш дужий», який уміє підслуховувати думи гайдамаків, реготатися й піднімати гори-хвилі, щоб ними затопити лютих ворогів. У «Гайдамаках» – сердитий, бо козацькі діти рабами стали. З туги, що українці потрапили в неволю, Дніпро висихає, помирає. Дніпро викликає цілу низку історичних спогадів, бо він – «старий, сивий козак». І саме на крутому березі Дніпра заповів поховати себе великий поет, «щоб було видно, було чути, як реве ревучий».

Необхідно звернути увагу школярів ще на одну рису творчої манери Т.Г.Шевченка – оригінальне змалювання природи України, замилування нею: сонце в нього ночує за морем, виглядає із-за хмари, ніби наречений весною поглядає на землю; місяць круглий, блідолиций, гуляє по небу, дивиться в «море безкрає» або виступає за «сестрою зорею».

Відомо, що Шевченко був самітником, не любив життєвої суєти, марнотратства часу, натомість спілкування з природою приносило неабияке задоволення. Про це слід прочитати учням у «Щоденнику»: «Милое уединение! Ничего не может быть в жизни слаще, очаровательнее уединения, особенно перед лицом улыбающейся, цветущей красавицы матери Природы. Под ее сладким, волшебным обаянием человек невольно погружается сам в себя и видит бога на земле…».

Учитель має наголосити, що вся творчість митця глибоко народна. Він прекрасно знав свій народ, його менталітет, характерні риси і правдиво відображав їх у своїх творах, був проникливим і тонким знавцем духовної творчості рідного краю, скарбів народної пісні й казки. Учням можна запропонувати продекламувати вірші Т.Г.Шевченка на підтвердження цієї думки.

Також корисно акцентувати увагу учнів на тому, що з дитинства Тараса Григоровича приваблював чарівний фантастичний світ народних казок і повір'їв, відтворений пізніше в романтичних баладах і піснях. Тут і відьми, і ворожки, і русалки, і доля-недоля, і перетворення дівчини в тополю чи лілею, і сон-трава, і весільний та поховальний обряди. Мова автора пересипана прислів'ями, приказками, порівняннями, епітетами: «скачи, враже, як пан каже», «теплий кожух, та тільки не на мене шитий», «дурня знать по походу», «в своїй хаті своя правда», «люди гнуться, як ті лози, куди вітер віє», «хто не вміє заробить, той не вміє і пожить» тощо.

Підбити підсумок такої роботи з учнями можна за допомогою запитань:

-          Що вплинуло на формування світогляду Шевченка?

-          Які риси характеризують світобачення митця?

-          Що служило для Т.Г.Шевченка джерелом натхнення?

-          Назвіть образи, які червоною ниткою пройшли через увесь «Кобзар»

-          Чому сьогодні Т.Г.Шевченка називають генієм, пророком?

Рекомендуємо вчителям під час уроку використати елементи бесіди за змістом творів Т.Г.Шевченка, які вже вивчені школярами відповідно до чинних програм, запропонувати дітям таку форму роботи, як «оживлення» тексту творів письменника.  Доцільно також організувати заочну подорож сторінками поезій Кобзаря або навіть конкурс знавців його життя і творчості.


Вірші про Т.Г. Шевченка

Завантажити


Поезії Т.Г. Шевченка для дітей

Завантажити



Література для підготовки до Всеукраїнського Шевченківського уроку

·        В.Г.Фесенко. Його дума, його пісня не вмре, не загине...// Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. –             2006 (№ 3-4);

·        Віталій Святовець. Переяславські заповіти Тараса Шевченка // Дивослово. – 2007 (№ 3);

·        Вивчаємо українську мову та літературу. – 2008 – лютий (№ 5);

·        Григорій Клочек. Поезія Тараса Шевченка «Мені тринадцятий минало...» // Дивослово – 2007 (№ 3);

·        Доля. Книга про Тараса Шевченка в образах та фактах /Упор. В. Шевчук, Ю.Іванченко, А.Вюник. – К.: Дніпро, 1993;

·        Д.Семчук. Він осягнув глибину людської душі і висоту Всесвіту...// Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006 (№ 3-4);

·        Іван Дзюба. Шевченко захистить себе сам // Дивослово. – 2007 (№ 3);

·        Ірина Даниленко. Шевченків молитовний триптих 1860 року: від поетики до світогляду// Дивослово. – 2007 (№ 3);

·        Ірина Омельченко. «Сини мої, гайдамаки!.. Нерозумні діти...» // Дивослово. – 2007 (№ 9);

·        Іван Франко. Тарас Шевченко і його «Заповіт». Зібрання творів у

50-ти  томах.- К.: Наукова думка, 1981. – Т. 34. – с. 386 - 388.;

·        Микола Степаненко. Шевченкова мова й стала в нас за наріжну підвалину нашої літературної мови // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006 (№ 9-10);

·        Микола Тимошник. Шевченкіана Івана Огієнка // Дивослово. – 2007 (№ 3);

·        О.М.Лупина. Кобзарева світлиця // Все для вчителя. Українська література. – 2006 (№ 3-4);

·       Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: У 12 т. / Редкол.: М.Г. Жулинський (голова) та ін. - К.: Наук. думка, 2001;

·        Шупта-Виговська Оксана. Зустріч митця із собою // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006 (№ 1).

 




Меню сайту
Форма входу

Пошук
Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Архiв записів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0