Вівторок, 23.01.2018, 07:09
Приветствую Вас Гість | RSS

Відзначення 200-річчя Т.Г. Шевченка

Екскурсія в Шевченківському заповіднику

Методичні рекомендації щодо вивчення життєвого шляху та творчої спадщини Т.Г.Шевченка в рамках відвідування Шевченківського національного заповідника

                                                                                    

                                                                                     Кротова І.В.,

                                                                                     методист Центру

аналізу та прогнозування розвитку освіти КВНЗ «Харківська академія неперервної освіти»

 

Відповідно до листа Міністерства освіти і науки України від 05.04.13     №1/9-254 «Про організацію та проведення заходів у Шевченківському національному заповіднику» КВНЗ «Харківська академія неперервної освіти» інформує, що Міністерством освіти і науки України рекомендовано передбачити у планах роботи загальноосвітніх навчальних закладів на 2013/2014 навчальний рік відвідування в м. Каневі Шевченківського національного заповідника, організувати цей захід під час проведення навчальних екскурсій і навчальної практики.

У межах відвідування Шевченківського національного заповідника рекомендуємо вчителям української мови та літератури використати такі форми роботи, які забезпечать детальний і всебічний розгляд життєвого та творчого шляху Т.Г.Шевченка за короткий проміжок часу.

З учнями 9–11 класів доцільно організувати й провести дослідження (літературознавчі, психологічні, філософські, тендерні тощо). Для цього необхідно об’єднати школярів у малі групи: «біографів», «архіваріусів», «літературознавців», «шанувальників творчості», «етнографів» тощо, яким заздалегідь сформулювати теми й рекомендувати літературу для самостійного опрацювання.

Водночас радимо користуватися новітніми літературознавчими матеріалами про Т.Г.Шевченка. Адже впродовж десятиліть образ поета подавався неповно, обминалося його значення як національного генія-пророка. Сучасні шевченкознавці відкрили багато цікавих фактів не тільки в біографії поета, а й по-новому прочитали й проаналізували твори, уведені для текстуального вивчення в школі.

Учням 9–11 класів буде цікаво почути відомості про родовідне дерево Т.Г. Шевченка. Правнук поета письменник Дмитро Красицький та правнучка Людмила Красицька в газеті «Літературна Україна» опублікували повідомлення, побудовані, як свідчать автори, на маловідомих фактах, під назвою «Гілки Шевченкового родоводу». Красицькі розповідають про кирилівського хлопця Івана, який разом з іншими односельцями ще три століття тому подався на Січ і став козаком. Він служив у Читинському полку, воював під Очаковом, ходив на чайках по Дніпру, брав участь у битві під Жовтими Водами... Скінчивши мандрівне життя, Іван повернувся до Кирилівки, одружився і, як пишуть автори, «підробляв ремеслом, якого навчився ще на Запоріжжі, шив людям чоботи. І за це, за тодішнім звичаєм, одержав на селі прізвисько Швець». Так за родом заняття родина предків Тараса Григоровича отримала прізвище, якому судилося в дещо зміненому вигляді уславити не тільки рід, а й державу Україну на весь світ. Відомо також, що обидва діди Шевченка – Яким Бойко (з боку матері) та Іван Шевченко (Грушівський, Швець) – мають козацьке походження.

Розповідаючи про життєвий шлях Т.Г.Шевченка та умови формування його світогляду, група «біографів» може акцентувати увагу й на тому, що батько майбутнього поета був людиною розумною та письменною, «не з бідного й не з темного роду». Надзвичайне враження на хлопця справляла церковна книга Мінея, яку читали вдома по святах та довгими зимовими вечорами.

Окрім того, учням треба розповісти й про те, що живим утіленням давноминувшини був дід Тараса по батькові, колишній гайдамака, також письменний чоловік. Саме дідові розповіді й пісні про Коліївщину та запорозьке козацтво-лицарство були колисковою для допитливої дитини. Шевченкознавці припускають, що без спогадів діда, без його справжнього інтересу до колишнього героїчного минулого свого народу, навряд чи з’явилися б «Гайдамаки» і славетний «Кобзар» Тараса Шевченка. До речі, у «Гайдамаках» про це сказано:

Бувало, в неділю закривши Мінею,

По чарці з сусідом випивши тієї,

Батько діда просить, щоб той розказав

Про Коліївщину, як колись бувало,

Як Залізняк, Гонта ляхів покарали.

Спираючись на цю інформацію, учитель може доводити школярам, що рід Шевченків у Кирилівці – стародавній, козацький. Поет сам шукав його корені, витоки, докопувався до джерел. Не випадково в його бібліотеці були книги з історії України, запорозького козацтва. Серед інших – літописи Самовидця, Григорія Грабянки, «Історія Русів» О.Кониського, «Богдан Хмельницький» М. Костомарова, «Чорна Рада» П.Куліша, «Сказание о гетьмане Петре Конашевиче-Сагайдачном» М.Максимовича, «Краткая история о бунтах Хмельницкого», «Южнорусские летописи» та багато інших творів і документів.

Групі «архіваріусів» варто дослідити спогади сучасників про Шевченка та його епістолярій. Знаменно, що сучасники нерідко вбачали козака в ньому самому, відзначали в його вдачі риси, притаманні запорожцям. Наприклад, Іван Тургенєв у спогадах так малює портрет поета: «Широкоплечий, приземистый, коренастый, Шевченко являл весь облик козака, с заметными следами солдатской выправки и ломки...».

Учитель може допомогти цій групі дослідників, надавши таку інформацію: у листах приятелі та друзі часто називали Шевченка козаком, отаманом, гетьманом. На це звернули увагу в III відділі імператорської канцелярії. У протоколі допиту Т.Г.Шевченка 21 квітня 1847 року зафіксовано питання: «...почему в письмах своих они называли вас: первый – «Останній із Козаков», а второй – «Отамане наш»? Поет відповів, що не знає, чого його називають останнім із козаків, а що стосується звання «отаман», то, мовляв, йому його присвоїли учні Академії мистецтв, що він «был старше их летами». І тільки.

Насправді ж Шевченко був родом козак, а духом – запорожець, і це добре знали й відчували всі, хто спілкувався з ним. Як на духовного «отамана» чи, може, гетьмана дивилися на поета всі, кому небайдужою була доля України, всі, хто, як і великий Кобзар, мріяли бачити її вільною та незалежною.

Щоб краще осягнути життєві принципи та світоглядні позиції поета, необхідно перед екскурсією до Шевченківського національного заповідника оглядово опрацювати з учнями «Кобзар» і «Щоденник» митця.

Групі «шанувальників творчості Шевченка» треба запропонувати заздалегідь перечитати твори Кобзаря і простежити, у якому контексті вживається лексема «козак». Дослідники стверджують, що у творчому доробку автора закодована пам'ять народу, живуть запорозькі лицарські гени.

Для самого поета всі людські чесноти – козацького походження, навіть душа самого автора, за його ж висловом, «душа щира, козацького роду». У цілому ряді творів згадується цей образ. Так, у «Причинній» дівчина «спала і виглядала козаченьки молодого», бо так «щиро полюбила козацькії очі». У «Думці» шука козак свою долю, а долі немає». У «Тарасовій ночі» виспівує Кобзар далеке героїчне минуле, колишню славу козацькую, яку тепер приспали, забули:

Була колись гетьманщина,

Та вже не вернеться.

Було колись — панували,

Та більше не будем!

Тії слави козацької

Повік не забудем!

Для Тараса Шевченка козак – чи ненайвищий титул людини:

А що то за люде

Були тії запорожці –

Не було й не буде

Таких людей.

Але митець щиро вірить: «Прокинеться доля; козак заспіва» («Гайдамаки»), адже «не вмирає душа наша, не вмирає воля» («Кавказ»).

Учні повинні усвідомити, що вихований на дідових розповідях про козацьку вольницю Тарас Григорович не тільки пишався своїм корінням, а й прорік народу державність і незалежність у майбутньому. Так, на 115-ти сторінках першого видання «Кобзаря» жодним словом не обмовився про малоруське наріччя чи Малоросію, як було тоді прийнято офіційно. Він утверджував Україну, український народ.

Окремій групі школярів доцільно запропонувати простежити використання поетом лексеми «Україна». Вони обов’язково дослідять, що Т.Г.Шевченко, незважаючи на царську політику у ставленні до його Батьківщини, пише це святе слово з великої літери. Для автора в ньому поєдналися й біль, і сльози, і гордість, і віра, Україна для нього – ненька, рідна сторононька.

Україно, Україно! Ненько моя, ненько! — звертається поет до рідної землі в «Тарасовій ночі».

В Україну ідіть, діти!

В нашу Україну...

Привітай же, моя ненько:

Моя Україно!

Моїх діток нерозумних,

Як свою дитину, – рветься серце поета-патріота через тисячі доріг додому з далекої чужини у творі «Думи мої, думи мої…». Він вірить, що «понесе з України у синєє море кров ворожу» у «Заповіті». Будучи справжнім сином України, через віки промовляє до тих, хто кидає рідний край заради власних вигод у посланні «І мертвим, і живим...»:

Немає в світі України, Немає другого Дніпра...

Учитель має переконати учнів, що в «Кобзарі» поету вдалося створити збірний всеохоплюючий образ України. Він асоціативно з'являється в уяві читача не лише тоді, коли називається її ім'я, а й тоді, коли на сторінках цієї безсмертної книги з'являються наші національні символи: калина, тополя, явір, ясен, верба, барвінок... Доцільно дібрати цитатний матеріал із творів і прокоментувати його.

Група «шанувальників творчості Шевченка» має дослідити, що особливе місце у творчості поета відведено образу Дніпра. М. Сумцов підкреслював, що це один «из самых главных и основных мотивов всей поэзии Шевченко. С Днепром в сознании поэта связывались исторические воспоминания и любовь к Родине... С Днепром поэт связывал идеал счастливой народной жизни».

Учням слід запропонувати охарактеризувати цей образ, цитуючи вголос рядки творів, щоб вони відчули й усвідомили правдивість тверджень дослідників. Так, шевченкознавці підрахували, що на сторінках «Кобзаря» більше 120-ти разів зустрічається цей образ і кожного разу в іншій іпостасі. То він широкий, наче море, коли на своїй спині несе запорозькі байдаки, то спокійно-лагідний, то збурений, то вдоволений, коли понад святою рікою українців ідуть козаки, щоб «з-за Дніпра широкого у степ погуляти». Дніпро для Шевченка не просто річка, це – жива, персоніфікована істота, «в якої веселочка воду позичає» та з «лугами заграває». Він «дід наш дужий», який уміє підслуховувати думи гайдамаків, реготатися й піднімати гори-хвилі, щоб ними затопити лютих ворогів. У «Гайдамаках» – сердитий, бо козацькі діти рабами стали. З туги, що українці потрапили в неволю, Дніпро висихає, помирає. Дніпро викликає цілу низку історичних спогадів, бо він – «старий, сивий козак». І саме на крутому березі Дніпра заповів поховати себе великий поет, «щоб було видно, було чути, як реве ревучий».

Необхідно звернути увагу школярів ще на одну рису творчої манери Т.Г.Шевченка – оригінальне змалювання природи України, замилування нею: сонце в нього ночує за морем, виглядає із-за хмари, ніби наречений весною поглядає на землю; місяць круглий, блідолиций, гуляє по небу, дивиться в «море безкрає» або виступає за «сестрою зорею».

Відомо, що Шевченко був самітником, не любив життєвої суєти, марнотратства часу, натомість спілкування з природою приносило неабияке задоволення. Про це слід прочитати учням у «Щоденнику»: «Милое уединение! Ничего не может быть в жизни слаще, очаровательнее уединения, особенно перед лицом улыбающейся, цветущей красавицы матери Природы. Под ее сладким, волшебным обаянием человек невольно погружается сам в себя и видит бога на земле…».

Учитель має наголосити, що вся творчість митця глибоко народна. Він прекрасно знав свій народ, його менталітет, характерні риси і правдиво відображав їх у своїх творах, був проникливим і тонким знавцем духовної творчості рідного краю, скарбів народної пісні й казки. Учням можна запропонувати продекламувати вірші Т.Г.Шевченка на підтвердження цієї думки.

З огляду на те, що в поезії Тараса Шевченка широко представлені фольклорно-етнографічні мотиви, учнівській групі «етнографів» слід запропонувати простежити, як на сторінках «Кобзаря» використані окреслені мотиви. Вони обов’язково дослідять, що з дитинства Тараса Григоровича приваблював чарівний фантастичний світ народних казок і повір'їв, відтворений пізніше в романтичних баладах і піснях. Тут і відьми, і ворожки, і русалки, і доля-недоля, і перетворення дівчини в тополю чи лілею, і сон-трава, і весільний та поховальний обряди. Мова автора пересипана прислів'ями, приказками, порівняннями, епітетами: «скачи, враже, як пан каже», «теплий кожух, та тільки не на мене шитий», «дурня знать по походу», «в своїй хаті своя правда», «люди гнуться, як ті лози, куди вітер віє», «хто не вміє заробить, той не вміє і пожить» тощо.

Якщо школярі не звернуться до Шевченкових «Щоденника» і листів, простежуючи використання поетом фольклорно-етнографічних мотивів, то вчитель повинен акцентувати увагу учнів на тому, що тут митець також висловлював свою закоханість у народну пісню: «Я долго гулял по городу и тихо пел гайдамацкую песню «Ой проїзжає по Україні та козаченько швачка…». От этой любимой моей песни незаметно перешел к другой, не менее любимой «Ой зійди, зійди ти, зіронько та вечірняя...». В іншому місці читаємо спогади Шевченка про рядового Скобелева, земляка поета. Він запам'ятався автору «Щоденника» тим, що «пел своим молодым мягким тенором удивительно просто и прекрасно. С особенным же выражением он пел песню «Тече річка невеличка з вишневого саду». Я забывал, что я в казармах слушаю эту очаровательную песню. Она меня переносила на берега Днепра, на волю, на мою милую Родину».

Підбити підсумок такої роботи з учнями можна за допомогою запитань:

-         Що вплинуло на формування світогляду Шевченка?

-         Які риси характеризують світобачення митця?

-         Що служило для Т.Г.Шевченка джерелом натхнення?

-         Назвіть образи, які червоною ниткою пройшли через увесь «Кобзар»

-         Чому сьогодні Т.Г.Шевченка називають генієм, пророком?

З учнями 5-8 класів у межах відвідування Шевченківського національного заповідника рекомендуємо вчителям провести бесіди за змістом творів Т.Г.Шевченка, які вже вивчені школярами відповідно до чинних програм (Українська література. 5–12 класи. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів, автор  Р.Мовчан. – К.: Перун, 2005. – 201 с.; Українська література. 5–12 класи. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням мовами національних меншин, автори О.Івасюк, Н.Гуйванюк, В.Бузинська. – Чернівці: «Букрек», 2005. – 136 с.). Це може бути бесіда з елементами лекції, диспуту, «оживлення» тексту творів письменника. Доцільно також організувати заочну подорож сторінками поезій Кобзаря або навіть конкурс знавців його життя і творчості.

Під час обговорення з п’ятикласниками поезій Т.Г.Шевченка «За сонцем хмаронька пливе», «Садок вишневий коло хати» цікавим буде для учнів розгадування кросворду та робота в парах: «Майстри слова», «Юні фольклористи», «Юні літературознавці», а також гра «Мікрофон».

З учнями 6-х класів при обговоренні творів «Думка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» Т.Г.Шевченка доречно провести віртуальну подорож у минуле з використанням «мозкового штурму», «оживлення» тексту», організувати тематичну вікторину.

Із семикласниками та восьмикласниками при бесіді за творами  Т.Г.Шевченка «Гамалія», «Минають дні , минають ночі...» досить ефективним може бути застосування методики критичного мислення за такою структурою: І етап – евокація («мозковий штурм»; робота в парах, робота в групах); ІІ етап – осмислення (аналіз поезій); ІІІ етап – рефлексія. Для уроку такого типу вчителю слід підготувати проблемні питання, завдання для роботи в групах, у парах.

Після проведення екскурсії до Шевченківського національного заповідника та організації там роботи з учнями за вищенаданими рекомендаціями школярам усіх вікових категорій доцільно дати завдання написати відгуки з елементами опису та роздуму про цей захід. Окрім того, до розглянутих творів Т.Г.Шевченка під час екскурсії корисно запропонувати учням створити фанфіки, що є актуальним для сучасного етапу мовно-літературної освіти.

Нагадуємо, що фанфік – це різновид творчості шанувальників популярних творів мистецтва (так званого фан-арту в широкому значенні цього слова), літературний твір, заснований на якому-небудь оригінальному творі (як правило, літературному чи кінематографічному), що використовує його ідеї, сюжет або персонажів. Фанфік може бути продовженням, передісторію, пародією, «альтернативним всесвітом», кросовером («переплетінням» кількох творів) тощо.

З метою мотивації учнів до відвідування Шевченківського національного заповідника рекомендуємо перед проведенням цієї екскурсії організувати в загальноосвітніх навчальних закладах такі заходи:

-     шевченківські літературно-мистецькі свята «В сімї вольній, новій»;

-     літературно-музичні композиції «Митець на всі часи»;

-     Шевченківські читання;

-     конкурси юних поетів та читців віршів Т.Г.Шевченка;

-     тематичні лекції, уроки, дискусії «Т.Г.Шевченко – виразник віковічних мрій і сподівань народу, символ української нації»;

-     вікторини «Т.Г.Шевченко і ми»;

-     засідання «круглих столів» за участю науковців, громадських діячів;

-     науково-практичні семінари «Літературна спадщина Т.Г.Шевченка»;

-     тематичні виховні години, присвячені Дню народження Т.Г.Шевченка;

-     конкурси творчих робіт «Вінок Кобзареві».

У межах реалізації цих заходів доцільно організувати на базі шкільних бібліотек тематичні виставки художніх творів, творів мистецтва, історичних документів, експозицій з архівних фото- і художніх документів, кращих учнівських творів, рефератів та досліджень життя і творчості Т.Г.Шевченка.

З метою якісного вивчення життєвого шляху та творчої спадщини Т.Г.Шевченка в межах відвідування Шевченківського національного заповідника надаємо список рекомендованої літератури:

·      В.Г.Фесенко. Його дума, його пісня не вмре, не загине...// Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. –             2006 (№ 3-4);

·      Віталій Святовець. Переяславські заповіти Тараса Шевченка // Дивослово. – 2007 (№ 3);

·      Вивчаємо українську мову та літературу. – 2008 – лютий (№ 5);

·      Григорій Клочек. Поезія Тараса Шевченка «Мені тринадцятий минало...» // Дивослово – 2007 (№ 3);

·      Доля. Книга про Тараса Шевченка в образах та фактах /Упор. В. Шевчук, Ю.Іванченко, А.Вюник. – К.: Дніпро, 1993;

·      Д.Семчук. Він осягнув глибину людської душі і висоту Всесвіту...// Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006 (№ 3-4);

·      Іван Дзюба. Шевченко захистить себе сам // Дивослово. – 2007 (№ 3);

·      Ірина Даниленко. Шевченків молитовний триптих 1860 року: від поетики до світогляду// Дивослово. – 2007 (№ 3);

·      Ірина Омельченко. «Сини мої, гайдамаки!.. Нерозумні діти...» // Дивослово. – 2007 (№ 9);

·      Іван Франко. Тарас Шевченко і його «Заповіт». Зібрання творів у

50-ти  томах.- К.: Наукова думка, 1981. – Т. 34. – с. 386 - 388.;

·      Микола Степаненко. Шевченкова мова й стала в нас за наріжну підвалину нашої літературної мови // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006 (№ 9-10);

·      Микола Тимошник. Шевченкіана Івана Огієнка // Дивослово. – 2007 (№ 3);

·      О.М.Лупина. Кобзарева світлиця // Все для вчителя. Українська література. – 2006 (№ 3-4);

·     Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: У 12 т. / Редкол.: М.Г. Жулинський (голова) та ін. - К.: Наук. думка, 2001;

·      Шупта-Виговська Оксана. Зустріч митця із собою // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2006 (№ 1).

 

Меню сайту
Форма входу

Пошук
Календар
«  Січень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
Архiв записів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0